Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту 27 січня встановила Генеральна асамблея ООН у 2005 році Резолюцією № 60/7, де зазначено, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження».

Дата повʼязана зі звільненням військами 60 армії 1-го Українського фронту в 1945 році в’язнів нацистського концтабору Аушвіц біля польського міста Освенцима, який у сучасному світі став символом терору, Голокосту й геноциду. Аушвіц – єдиний колишній концтабір, а нині Меморіал та музей «Аушвіц-Біркенау», який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. У 1933 – 1945 роках нацистами було створено приблизно 5 тисяч концентраційних таборів в Німеччині й в окупованій ними Європі. На Україні, під час окупації, нацисти розгорнули широку мережу гетто, а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення – майже біля кожного   міста та села розташовані яри, куди зганяли та розстрілювали чоловіків, жінок і дітей.

Для багатьох тисяч людей в Україні та за її межами географічна назва Доманівка є символом скорботи, трагізму і пам’яті про табори гетто,  криваву зиму 1941-1942рр. Саме тут нацистами було створено величезний табір для знищення десятків тисяч євреїв. Дорога смерті йшла через Доманівку, Зелений Яр, Вікторівку, Щасливку.

5 серпня 1941 року 54 армійський німецький корпус при підтримці 3 румунської армії та угорського мотоциклетного корпусу окупували Доманівщину. Настали чорні дні нацистської неволі, які продовжувались довгі 32 місяці. Окупанти завели на території «новий порядок», створили «табори смерті» і «гетто».

У листопаді 1941-го до Доманівки почали зганяти євреїв з Одеської, Вінницької та Кіровоградської областей. А також із Молдови й Румунії.

Через Доманівський концтабір з 10 вересня по 18 грудня 1941 року пройшло загалом 120 000 осіб. В’язнів розміщували у будівлях кінотеатру, райспоживспілки, хлівах, конюшнях і фермах колгоспів. А 18 грудня в с.Доманівка було передано конвоєм німецько - румунської жандармерії румунському коменданту Церковнику і його помічникові Посталайтію 20 000 в’язнів. Наступного дня розпочалися масові розстріли на південно-західній і східній околицях Доманівки.

Формальним приводом до рішення румунського губернатора знищити всіх євреїв, які на той час знаходилися в Доманівці, став спалах тифу серед в’язнів.

Відомо, що останній транспорт з євреями (близько 400 осіб) був відправлений з Одеси 23 червня 1942 р. Частину з них було розстріляно, а частину розмістили в Доманівці, де вони згодом,  були вбиті. У січні – лютому 1942 р. у Доманівському таборі було вбито 18 000 єврейських в’язнів. У Доманівці вбивали по 300–400 кожні 3 – 4 дні; таким чином, кровопролиття тривало два місяці.    Останній випадок знищення євреїв на Доманівщині був зафіксований в березні 1944 року. До моменту звільнення Доманівщини  в 1944 році у таборі живими залишилося тільки 150 осіб.

Крім  великомасштабних розстрілів, також проводилися менш чисельні за кількістю жертв. Так, загоном «самооборони» хутору Нова Америка, до складу якого входили 32 колоністи, із січня по жовтень 1941 р. на території Доманівщини було знищено  у с. Шевченко – 250 чоловік  мирного єврейського населення.

Та наші земляки не стояли осторонь цих подій,  а намагалися допомогти та врятувати євреїв. Прізвища сімей Доманівщини, які надавали допомогу єврейському народу в роки Другої світової війни: з Доманівки - Ковальов, Бабієнко, Лелеко, Кащук, Скидан, Піроженко,  Белінський,  Мамчур,  Куліш, Туз,  Маценко, Діордієв; з с.Олександродар -  Молдованенко,  Доценко, Анущенко; з с. Петропавлівки -  Калашинський; з с.Зелений Яр - Тарабанчук. Почесне звання «Праведник світу» присвоєно: Гнатюк В. та її донькам Надії та Ніні з Доманівки та Галеті І. і його доньці з с. Вікторівки.  В селищі Доманівка встановлено пам’ятні знаки Голокосту.

Сьогодні разом з усім світом ми вшановуємо жертв Шоа. Бережімо історичну пам'ять!